МЕЖІ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ ПРИ ВИЗНАННІ ТА ВИКОНАННІ РІШЕНЬ МІЖНАРОДНОГО КОМЕРЦІЙНОГО АРБІТРАЖУ: МІЖ ПЕРЕВІРКОЮ ПІДСТАВ ДЛЯ ВІДМОВИ ТА ЗАБОРОНОЮ ПЕРЕГЛЯДУ ПО СУТІ

Abstract

Статтю присвячено визначенню меж допу- стимого судового контролю при визнанні та виконанні рішень міжнародного комерційного арбітражу та його розмежуванню із забороненим переглядом арбітражного рішення по суті (review on the merits). Вихідною є теза про те, що остаточність арбітражного рішення та вичерпний характер підстав для відмови у його визнанні й виконанні не виключають необхідності дослідження державним судом окремих фактичних і правових питань, які вже могли бути предметом оцінки арбітражного трибуналу. Тому саме по собі повторне звернення суду до фактів, доказів, арбітраж- ної угоди чи правових питань не є достатньою ознакою перегляду рішення по суті. Проаналізовано нормативну конструкцію статті V Нью-Йоркської конвенції 1958 року та показано, що кожна передбачена нею підстава для відмови формує власний предмет судової перевірки. Особливу увагу приділено випадкам, у яких межа між допустимим контролем і review on the merits проявляється найбільш виразно: перевірці дотримання права сторони бути почутою, встановленню меж арбітражної угоди та компетенції арбітражного три- буналу, а також застосуванню застереження про публічний порядок. На основі практики Верховного Суду показано, що допустимість судового дослідження залежить не стільки від самого факту звернення до вже встановлених обставин, скільки від предмета, мети та глибини такого дослідження. Окремо обґрунтовано, що при застосуванні застереження про публічний порядок суд може за виняткових обставин досліджувати зовнішні щодо арбітражного спору факти, однак таке дослідження не повинно перетворюватися на перевірку правильності застосування арбітрами матеріального права. За результатами дослідження запропоновано чотири взаємопов’язані критерії розмежування допустимого судо- вого контролю та перегляду арбітражного рішення по суті: критерій нормативної прив’язки, критерій предмета перевірки, критерій необхідності та глибини дослідження і критерій непідміни арбітражної оцінки судовою. Обґрунтовано, що ці критерії мають застосовуватися послідовно: судове втручання повинно ґрунтуватися на конкретній під- ставі статті V Нью-Йоркської конвенції, бути спрямованим виключно на встановлення обставин, необхідних для її застосування, не виходити за межі необхідної перевірки та не призводити до повторного вирішення питань, що становили предмет арбітражного спору. Запропонований функціональний підхід дозволяє одночасно зберегти ефективність судового контролю та не допустити перетворення процедури визнання і виконання на додаткову інстанцію перегляду арбітражного рішення.