СОЦІОКУЛЬТУРНІ ТА АКСІОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРА

Abstract

У статті досліджуються концептуальні засади формування сучасної освітньої політики щодо дітей із розладами аутистичного спектра (РАС) через призму соціокультурних та аксіологічних детермінант. Актуальність теми зумовлена стрімким зростанням чисельності дітей, які потребують інклюзивних освітніх послуг, та необхідністю модернізації системи супроводу в умовах воєнного стану в Україні. Автор обґрунтовує пріоритетність переходу від медичної до соціокультурної та біопсихосоціальної моделей, де порушення розвитку розглянуто не як обмеження, а як індивідуальна відмінність особистості. Аксіологічний вимір освітньої політики розкрито через утвердження цінностей дитиноцентризму, гуманізму та визнання безумовної значущості кожної дитини незалежно від її психофізичних особливостей. Визначено, що ключовим аксіологічним орієнтиром є забезпечення рівного доступу до якісної освіти та створення «простору, дружнього до дитини». Соціокультурні чинники проаналізовано крізь бар’єри соціальної депривації, упередженого ставлення та стигматизації, які все ще існують у суспільній свідомості. Особливу увагу приділено впливу воєнного часу на трансформацію освітнього середовища, що вимагає підвищеної стабільності, передбачуваності та впровадження травмо-інформованих підходів. Розглянуто роль командного підходу та партнерства з батьками як засадничих елементів інклюзивної культури закладу освіти. Експериментальна частина дослідження підтверджує, що ефективність навчання дітей з РАС у період війни значною мірою залежить від індивідуалізації освітніх траєкторій, використання цифрових платформ та візуальних матеріалів, структурованого розкладу та узгоджених дій стейкхолдерів. Автор робить висновок, що ефективна освітня політика має ґрунтуватися на синергії нормативно-правової бази та ціннісних установок педагогів, спрямованих на розвиток адаптивного потенціалу та соціальну інтеграцію дітей з РАС у середовище однолітків.